теорії

Теорії та інстинкти. Над деякими правдами життя не задумуєшся до певного моменту, вірніше віку у даній ситуації, коли тобі зі всіх боків активно натякають, щоб вартувало звернути увагу на поради, які чемно і вчасно надаються і задуматись. Чомусь замість відповідних висновків, мозок активно генерує ідеї нових для себе теорій та пояснень, чому сприйняття з твоєї сторони саме таке. У цьому випадку діло стосувалось готування їжі. Цілком потрібна річ, особливо, якщо ти дівчина, особливо, якщо ти перейшла пубертантний період:) Та якщо до кухні тебе не заманити нічим, окрім вже приготовленої смачної страви, готування їжі самотужки вибирає теорії, які могли б спростувати оце співжиття.І у мене появився цілком адекватний висновок, що готування їжі та інстинкт материнства десь мають подібну основу.До прикладу є кагорта дівчат, які з дитинства обожнюють бавитись ляльками і відповідно з дитинства готують себе до цього моменту прийняття дитини і обов"язку бути матір"ю, для них це виходить абсолютно зрозумілим фактом життя і прийнятним відтворенням себе у світі. Так певно із приготуванням, хтось з дитинства обожнює перебування на кухні і випікання чудових тістечок, а не тільки виконання функціх "піди-подай-принеси-відстань". Тому й перейшовши певну лінію, для них не виникає панічного страху як за це братись і що з цим робити.Водночас є відсоток тих, в яких інстинкт материнства відкривається в момент, коли дитина опиняється на руках і коли приходить розуміння, що нікуди ти від цього не втечеш, в цей момент відкриваються внутрішні підсвідомі знаки, які й вказують що, як і до чого. Така ж ситуація і з кухнею, що поки нагальної потреби готувати немає, розуміння цього процесу витає десь між хмарами. Єдине, що змусить таки стати до плити: нестерпний голод, екстрена ситуація чи велика любов коханого до домашньої їжі:) Отже, любов до готування не обов"язково має бути вродженим рефлексом твого організму, цілком можливо виховати його у процесі свого життя.