як важливо мати однодумців

Люди,які розділяють наші погляди набагато спрощують наше життя та й роблять його яскравішим і сповненим сенсу. В дитинстві ми більше вибираємо поруч себе тих,які нам рідні по духу і з якими ми почуваємось комфортно. З часом,хоча пріорітети наче залишаються тими,які й були раніше, на перший план виходить "мушу",яке нікуди не зникає із нашого повсякденного життя. Внаслідок цього,не вельми приємного слова, ми заставляємо терпіти наш організм і тих людей, до яких б в дитинстві ні на 10 метрів би не підійшли. Це явно має негативний вплив на нас,що й проявляється роздратуванням, нервовими зривами, непорозумінням із самим собою. І це все заради фізіологічного суспільного існування. Чи вартує? Певно,що абсолютно відмовитись від таких людей не вдасться,бо вони становлять частину нашої роботи,навчання, побутових справ, єдине, що можливе - зменшити їхню кількість до мінімуму. На порятунок в такі моменти приходять "твої" люди, адже це неймовірно важливо,щоб після дня з геть невідповідною атмосферою, вечір ти міг провести з тими,які розділяють твої погляди на світ і суспільство. Таким чином необхідною умовою є не розгубити таких людей протягом життя. Адже важко зберігати їх у своєму серці,коли проблеми заполоняють твою сутність. Та ніколи не потрібно забувати,що саме спілкування з ними забезпечить той політ думки і врівноваженість на душі, які й є необхідними для зберігання нашої моральності. І відповідно це забезпечить наш відпочинок не тільки зі сторони фізичної,а й що основне - психологічної. Наскільки є важливим відчути,що твої,можливо не зовсім раціональні думки, знаходять підтримку чи навіть захоплення. Таки спілкування із правильними людьми забезпечує нам можливість працювати у буденості та втримувати себе.

теорії

Теорії та інстинкти. Над деякими правдами життя не задумуєшся до певного моменту, вірніше віку у даній ситуації, коли тобі зі всіх боків активно натякають, щоб вартувало звернути увагу на поради, які чемно і вчасно надаються і задуматись. Чомусь замість відповідних висновків, мозок активно генерує ідеї нових для себе теорій та пояснень, чому сприйняття з твоєї сторони саме таке. У цьому випадку діло стосувалось готування їжі. Цілком потрібна річ, особливо, якщо ти дівчина, особливо, якщо ти перейшла пубертантний період:) Та якщо до кухні тебе не заманити нічим, окрім вже приготовленої смачної страви, готування їжі самотужки вибирає теорії, які могли б спростувати оце співжиття.І у мене появився цілком адекватний висновок, що готування їжі та інстинкт материнства десь мають подібну основу.До прикладу є кагорта дівчат, які з дитинства обожнюють бавитись ляльками і відповідно з дитинства готують себе до цього моменту прийняття дитини і обов"язку бути матір"ю, для них це виходить абсолютно зрозумілим фактом життя і прийнятним відтворенням себе у світі. Так певно із приготуванням, хтось з дитинства обожнює перебування на кухні і випікання чудових тістечок, а не тільки виконання функціх "піди-подай-принеси-відстань". Тому й перейшовши певну лінію, для них не виникає панічного страху як за це братись і що з цим робити.Водночас є відсоток тих, в яких інстинкт материнства відкривається в момент, коли дитина опиняється на руках і коли приходить розуміння, що нікуди ти від цього не втечеш, в цей момент відкриваються внутрішні підсвідомі знаки, які й вказують що, як і до чого. Така ж ситуація і з кухнею, що поки нагальної потреби готувати немає, розуміння цього процесу витає десь між хмарами. Єдине, що змусить таки стати до плити: нестерпний голод, екстрена ситуація чи велика любов коханого до домашньої їжі:) Отже, любов до готування не обов"язково має бути вродженим рефлексом твого організму, цілком можливо виховати його у процесі свого життя.

Якісність=)

Якість відіграє у нашому житті досить вагому роль, адже намагаємось підбирати продукцію відповідного ґатунку до своїх примх і бажань. Абсолютно небажаним є побачити, щоб придбана нами річ, не відповідає тим поглядам і розрахункам, які ми на неї покладали.

Хотілось, щоб не тільки матеріальність світу відповідала уявленням і нормам якості, а хоча б десята частина нашої духовності також була відповідною до очікуванням.

Для мене виявилось, що бажання якісності аргументів, порад і критики є визначальним моментом у розмові.
Адже справді, коли співрозмовник не в змозі відповісти тобі аргументами, які мають обґрунтування – як можна продовжувати розмову?! Тоді складається наступне питання, чи компетентна особа у відповідному питанні і чи інтелектуально вона спроможна вислухати і відповісти. І можна до того ж поцікавитись,а чи вартує витрачати час і сили на подальші роз»яснення, коли тебе не чують, не намагаються почути і продовжують закидувати одне і те ж, надаючи словам привабливу зовнішню обгортку і ніякої сутті в всередині цього?

Щодо порад то ж зазвичай сприймаємо їх у піввуха. Закономірно, що вважаємо, що є більш компетентні у питаннях, які стосуються нас, аніж люди довкола. Та й часом поради, якими всі нас намагаються нагородити просто перевищують свій ліміт входження у наше життя. Можливість відбирати корисні  і якісні поради, звісно зробила б наше життя простіше. Тільки як можна виявити якість такого нематеріально виміряного продукту, як порада?

І наостанок критика. Якою б вона не була за своєю суттю, ії сприйняття дається важко. Адже у будь-якому випадку вона зачіпає наші амбіції та емоції, десь частково наш внутрішній світ і наше «я».

Та навчивши відбирати найкращі аргументи, поради та критику, ми явно спростимо собі життя.