Сила почуттів.

Нам ніколи не зрозуміти деяких понять, термінів та визначень, якщо самі не скуштуємо їх на смак.

Ось до прикладу, звідки знатимемо ми чи насправді солодка черешня, якщо не попробуємо її ягідь. І діло не тільки у її власній спілості,а радше в тому,що у кожного тактильні відчуття розвинуті в більшій чи меншій мірі. Власне від цього буде важити,що відчуємо ми і як відчуємо ми.

Це був приклад цілком простого і фізіологічно зрозумілого тактильного подразника. А якщо зануритись у світ і природу почуттів більш складніших, тих, які завжди намагалась звідати людина? Поки ми самі ними не захворіємо, то досить упереджено ставимось до таких звичних і водночас значних симптомів цієї хвороби під іменем любов-закоханість-кохання-пристрасть.

Хтось їх всіх розрізняє, хтось розставляє на окремі полички, а хтось взагалі не надає їм імені.

Не в тому суть. Поки цинічно або навпаки мрійливо-солодко ми заглядаємо у ці барви сердець,до того часу анічогісінько самі не розуміємо. Коли ж занурюємось у ту стихію, розум далекий від можливості аналізувати та робити висновки. Хоча не у всіх, хтось легко оминає стан феєрверків та метеликів у низу живота і одразу переходить до нормально-обдуманих відносин.

Не можна з певністю сказати що краще: виваженість чи лет почуттів, але погодитись можна з одним – це необхідно скуштувати, так як черешні, щоб зробити про це свої висновки, анотації та ремарки.

Попри те, завжди у знайдуться ті, у кого це буде перемішано з гірким досвідом сліз або ейфорією вражень. Від цього нікуди не втечеш, лише піддашся J

Як є.

Про моє занудство.
Сталось так, що хоча в моєму оточенні ще зовсім молоді люди перебувають, але часами видається, що всім їм як мінімум мільйон років. Та не тільки про них, але в 95% і про себе можу таке сказати, що з тими всіма поглядами на життя стаю раціонально спрямованою дівчиною.
Абсолютна більшість з нас зациклена на своїх проблемах, планах та роботах. Це логічно з тої сторони, яка приводить нас до понять: вижити, «вибитись в люди», досягнути успіху і все у тій же стороні. Але з таким розкладом ми перетворюємось у білок, що бігають 24 години на добу у своєму облюбованому колесі і за ним нічого не бачать.

У кращому випадку, окрім роботи/навчання, ще знаходимо трішки часу на певне хобі: книжку якусь почитати, з’їздити кудись, потанцювати чи сходити в караоке-бар. Кожному своє, а потім знову закриваємось у своїх стінах здобування.
У нас переважають напруженні графіки, терміни й інші, не менш приємні поняття, в яких ми тонемо щодня. Згодом вони переростають у психози, недосипання, хвороби, що й найкращі вітаміни та навіть 30-хвилинні перебування на свіжому повітрі не рятують.


Не буду писати, як важливо займатись своїм здоров’ям у таких випадках, які препарати зміцнять імунну та нервову систему і скільки часу необхідно спати на добу.
Напишу трішки інше: на моя думку, єдине, що справді вартісне, це розвивати у собі почуття молодості, яке для кожного ґрунтується на чомусь особливому.
Адже, якраз вона надає нам, образно кажучи, крила. Бажання діяти та змінювати негатив на позитив. Єдине що прикрим є, це те, що ми з 15 років намагаємось позбутись цих відчуттів, видумуючи собі різноманітні проблеми, а коли приходить розуміння-просвітленя, стає пізно,бо вже важко згадати, як це бути наївно щасливим.
Я думаю, що у своєму оточенні тобі доводилось зустрічати людей невизначеного віку зі зморшками навколо очей від усмішок. У такі моменти навіть клубочки заздрості прокидались у тобі. Проте, це не така проблема дозволяти собі хоча на декілька відсотків бути такими ж.
Можна спробувати:
- Піти з друзями пройтись по парку;
- Незаплановано поїхати на вихідних у містечко поблизу, в якому ще не бував;
- Зібрати друзів у себе вдома, щоб спільно подивитись фільм чи просто попити чаю;
- Купити собі морозиво і з’їсти по дорозі додому;
- Попросити допомоги в друзів,коли щось не встигаєш( і тобі легше, і час звільняється, і друзям приємно, що ти про них пам’ятаєш);
- Частіше дивитись позитивні фільми та мультфільми, а також читати позитивні книжки, це допоможе вірити у кращі сили на цьому світі;

- І звісно дозволяти часом робити геть необдумані вчинки та багато усміхатись. Скоро звикнеш до відчуття щастя та весни у своїй душі та почуватиметесь краще:)

Начитавшись статусів в соцмережах потягнуло на роздуми.

Є сотні спільнот та угрупувань,головними девізами яких наше життя розкладається за певними рамками та у відповідні комірчини. Якщо раптом у тебе не так, то тобі геть не можна входити у список звичних жителів планети.

Останнє, що найбільше зачепило і не дає спокою до тепер , це влаштування особистого життя та пріоритети у стосунках. За день чи два натрапила найбільше на статуси такого формату «Идеальная семья: муж - работает, жена - красивая.»

Не знаю, чи то мислення у мене неправильне, чи не ті пріоритети у життя впроваджую, а може любов у мене якась інша.

Уявила я собі оцю сімейку:  чудова пара,дружина красива, приваблива, модно вдягнута і зі всіх сторін така бажана навколишніми чоловіками цукерочка(це звісно, якщо чоловік,який працює,заробляє достатньо,щоб одягнути цю красу) і чоловік - теж такий нічого, при цілком задовільній роботі.

А тепер змоделюємо собі трішки інакшу ситуацію. Замордований роботою і всім оточуючим світом коханий запросто хворіє. Ось тут і починається вся казкова ситуація,адже хвороба не така й приваблива,з якої б ти сторони на неї не дивився. Красунечці приходиться раз у раз приносити йому в ліжко теплого чаю, міряти температуру, перевіряти чи випив усі необхідні лікарства, до того ж слухати як він чхає, сякається і кашляє. Приємного мало, а якщо додати  ще й зміни температури, то прийдеться побачити біля себе пітного втомленого чоловіка. Чи готова буде ця неймовірна красива жінка жертвувати, щоб ось так провести з тиждень часу?

Наступний варіант. Важкий робочий день у працюючого чоловіка, опісля він приходить додому і як звичайна людина, а не супергерой хоче вечері та спілкування( приблизно так уявляється мені). Вечерю треба приготувати, а розмову підтримувати і давати поради. Як говорить якась мінімальна практика робочі проблеми занудні і приблизно однаковісінькі з дня у день.

У будь-якій нормальній повноцінній сім»ї рано чи пізно появляться діти,за якими потрібно доглядати, витрачати свою енергії та час. Абсолютно не факт,що цим захоче займатись чоловік. До того ж десятки домашніх справ,які нікуди не зникають тільки від факту вашої неймовірної  краси, щоб було досить-таки непогано.

Таких ось ситуацій не одна і не дві,а явно більше,тому мучить одне цілком  адекватне питання: чи виживе  сім»я тільки з девізом красивої жінки та працюючого чоловіка.

Зовсім не хотіла сказати,що на себе не потрібно виділяти часу або не перейматись своєю зовнішністю, радше навпаки - встигати все. Таку жінку буде цінувати та кохати чоловік, яка знайде час і на себе,і на нього,і на побудову  теплих сімейних стосунків. Цікаво чи усвідомлюють це дівчата, які розкидаються такими статусами у себе на стінах? 

Про свята.

Тільки нещодавно пройшло моє улюблене свято – Миколая. Для мене це свято казки, усмішок, радості та якоїсь загадки. Так у будь-якому разі, було у дитинстві. Я перебирала всі казки і вірила, що мої маленькі погрішності не будуть вельми помітними і святий принесе мені пригорщу цукерок, мандаринок та трохи більш матеріальних і практичних подарунківJ

Згодом, мою мрію-казку вбили. Це сталось як у більшості дітей у школі від однокласників за підтвердженням мами(щоб часом з дитини не сміялись). Тоді мабуть був найгірший день у житті, зруйнували у те, в що я вірила,для чого намагалась бути кращою. Прикро чи не так?!

Пройшов час і я навчилась підігрувати батькам для збереження дитячого свята,бо це важливо впускати мрію у своє життя. Але, як не шкода, не тільки в 10 чи 11 років нам розбивають казку. Зовсім нещодавно удар нанесли вдруге, більш виважено та  обґрунтовано: на парі з логіки. Викладач вирішив, що має абсолютне право втручатись у такі інтимні сфери душі - як віра. На його думку все свято побудовано на спонсорських засадах. Так, з однієї сторони не можу не погодитись з викладачем,бо у свято вкладаються гроші,особливо, якщо подарунки даруються дітям-сиротам чи дітям із малозабезпечених сімей. Єдине, чого не врахував викладач, що потім «спонсори» не отримують прибутку, часто навіть їхнє ім’я не висвітлюється в газетах. То ж яке це спонсорство?! Спонсори зазвичай отримують вигоду чи визнання опісля, або їхні проекти стають відомі широкому загалу.

Це сколихнуло не тільки мене,а й усю групу.

Увесь світ вірить у Санта Клауса, половина СНД вірить у Діда  Мороза. А ми своє свято не шануємо, придумуємо різноманітні «спонсорства» чи інші відмазки. Самі плюндруємо те,що мало б важити найбільше для нас,а потім щиро дивуємось чому нам так легко наплювати в душу. Всього-навсього ми самі даємо на це згоду.

Вважаю, що кожному потрібно визначитись., впершу чергу для себе, що для нього є важливим, щоб знати, що необхідно захищати і що прищеплювати дітям у їхні мрії.

Віра додає сил та надій J