Захопливо гризти власні пятки. Хто сказав, що любов не втомлює і не вичерпується? У всього є свій колодязь обмежень, свій колодязь правди і терпеливості. Не будь ні в чому впевнений навіть на 90%, краще, будь певний менше ніж на половину, тоді розчарування не буде таким глибоким. Не плануй за милю наперед, бо хто сказав, що твій бензиновий бак не витече вже за метрів 2, не добравши ще багато метрів до тої омріяної милі. Грійся теплом, яке дарує тобі сонце, бо завтра, коли суспільство забере у тебе гарячу воду, це буде єдиний теплий прихисток. Кохайся з коханим так, наче це востаннє, бо не знаєш, чи повернеться він завтра до вашого дому. Людина мислить… Та від того нічого не намислить. Рада вищих - сильніша від того, що надумали собі. Тільки не видумуй опісля цього задовольнятись малим. Знайди у собі сили далі йти. Нехай з сотню твоїх запланованих думок, зустрічей, планів розпадуться, ще навіть добре не розпочавшись. Проте буде з них той 101, який здивує твої сподівання і очікування оточуючого середовища. То називається внутрішня сила, а реакція оточуючих нехай виливається у будь-які емоції. Тобі то немає сильно важити. «Собаки гавкають – караван іде». То ж чиста правда. Характер та ініціативність караються. Але то в повсякденному, а ми працюємо на майбутнє. Тому іди й не озирайся. Хай осіннє листя проводжає тебе у дальню путь, а ти його люби, наче востаннє маєш таку можливість. Щоб на старості гордитись собою, бо ніхто окрім тебе цього не зробить. Ти потрібна сама для себе для боротьби, яку сама і вигадала. Не більше і не менше. Вигадливість візерунків на шибках, що були намальовані одного морозяного ранку, коли тобі вже не стало сили обдмухувати їх собою…

як важливо мати однодумців

Люди,які розділяють наші погляди набагато спрощують наше життя та й роблять його яскравішим і сповненим сенсу. В дитинстві ми більше вибираємо поруч себе тих,які нам рідні по духу і з якими ми почуваємось комфортно. З часом,хоча пріорітети наче залишаються тими,які й були раніше, на перший план виходить "мушу",яке нікуди не зникає із нашого повсякденного життя. Внаслідок цього,не вельми приємного слова, ми заставляємо терпіти наш організм і тих людей, до яких б в дитинстві ні на 10 метрів би не підійшли. Це явно має негативний вплив на нас,що й проявляється роздратуванням, нервовими зривами, непорозумінням із самим собою. І це все заради фізіологічного суспільного існування. Чи вартує? Певно,що абсолютно відмовитись від таких людей не вдасться,бо вони становлять частину нашої роботи,навчання, побутових справ, єдине, що можливе - зменшити їхню кількість до мінімуму. На порятунок в такі моменти приходять "твої" люди, адже це неймовірно важливо,щоб після дня з геть невідповідною атмосферою, вечір ти міг провести з тими,які розділяють твої погляди на світ і суспільство. Таким чином необхідною умовою є не розгубити таких людей протягом життя. Адже важко зберігати їх у своєму серці,коли проблеми заполоняють твою сутність. Та ніколи не потрібно забувати,що саме спілкування з ними забезпечить той політ думки і врівноваженість на душі, які й є необхідними для зберігання нашої моральності. І відповідно це забезпечить наш відпочинок не тільки зі сторони фізичної,а й що основне - психологічної. Наскільки є важливим відчути,що твої,можливо не зовсім раціональні думки, знаходять підтримку чи навіть захоплення. Таки спілкування із правильними людьми забезпечує нам можливість працювати у буденості та втримувати себе.

теорії

Теорії та інстинкти. Над деякими правдами життя не задумуєшся до певного моменту, вірніше віку у даній ситуації, коли тобі зі всіх боків активно натякають, щоб вартувало звернути увагу на поради, які чемно і вчасно надаються і задуматись. Чомусь замість відповідних висновків, мозок активно генерує ідеї нових для себе теорій та пояснень, чому сприйняття з твоєї сторони саме таке. У цьому випадку діло стосувалось готування їжі. Цілком потрібна річ, особливо, якщо ти дівчина, особливо, якщо ти перейшла пубертантний період:) Та якщо до кухні тебе не заманити нічим, окрім вже приготовленої смачної страви, готування їжі самотужки вибирає теорії, які могли б спростувати оце співжиття.І у мене появився цілком адекватний висновок, що готування їжі та інстинкт материнства десь мають подібну основу.До прикладу є кагорта дівчат, які з дитинства обожнюють бавитись ляльками і відповідно з дитинства готують себе до цього моменту прийняття дитини і обов"язку бути матір"ю, для них це виходить абсолютно зрозумілим фактом життя і прийнятним відтворенням себе у світі. Так певно із приготуванням, хтось з дитинства обожнює перебування на кухні і випікання чудових тістечок, а не тільки виконання функціх "піди-подай-принеси-відстань". Тому й перейшовши певну лінію, для них не виникає панічного страху як за це братись і що з цим робити.Водночас є відсоток тих, в яких інстинкт материнства відкривається в момент, коли дитина опиняється на руках і коли приходить розуміння, що нікуди ти від цього не втечеш, в цей момент відкриваються внутрішні підсвідомі знаки, які й вказують що, як і до чого. Така ж ситуація і з кухнею, що поки нагальної потреби готувати немає, розуміння цього процесу витає десь між хмарами. Єдине, що змусить таки стати до плити: нестерпний голод, екстрена ситуація чи велика любов коханого до домашньої їжі:) Отже, любов до готування не обов"язково має бути вродженим рефлексом твого організму, цілком можливо виховати його у процесі свого життя.

Якісність=)

Якість відіграє у нашому житті досить вагому роль, адже намагаємось підбирати продукцію відповідного ґатунку до своїх примх і бажань. Абсолютно небажаним є побачити, щоб придбана нами річ, не відповідає тим поглядам і розрахункам, які ми на неї покладали.

Хотілось, щоб не тільки матеріальність світу відповідала уявленням і нормам якості, а хоча б десята частина нашої духовності також була відповідною до очікуванням.

Для мене виявилось, що бажання якісності аргументів, порад і критики є визначальним моментом у розмові.
Адже справді, коли співрозмовник не в змозі відповісти тобі аргументами, які мають обґрунтування – як можна продовжувати розмову?! Тоді складається наступне питання, чи компетентна особа у відповідному питанні і чи інтелектуально вона спроможна вислухати і відповісти. І можна до того ж поцікавитись,а чи вартує витрачати час і сили на подальші роз»яснення, коли тебе не чують, не намагаються почути і продовжують закидувати одне і те ж, надаючи словам привабливу зовнішню обгортку і ніякої сутті в всередині цього?

Щодо порад то ж зазвичай сприймаємо їх у піввуха. Закономірно, що вважаємо, що є більш компетентні у питаннях, які стосуються нас, аніж люди довкола. Та й часом поради, якими всі нас намагаються нагородити просто перевищують свій ліміт входження у наше життя. Можливість відбирати корисні  і якісні поради, звісно зробила б наше життя простіше. Тільки як можна виявити якість такого нематеріально виміряного продукту, як порада?

І наостанок критика. Якою б вона не була за своєю суттю, ії сприйняття дається важко. Адже у будь-якому випадку вона зачіпає наші амбіції та емоції, десь частково наш внутрішній світ і наше «я».

Та навчивши відбирати найкращі аргументи, поради та критику, ми явно спростимо собі життя.

Про те як свої стають чужими.

У кожного не раз таке бувало,що відшуковувах серед хвиль буденного життядля себе омріяну людину.  Був з нею щирим та відвертим. Часу віддав на повну,що залишав собі бувкально годинки з 3 для повноцінного сну.Тішився, що врешті-решт знайшов щось рідне і своє.
У таких моментах певно ніхто із нас навіть на мить не задумувався,що може бути якось інкаше. А якщо б у тому часі хтось висловив хай найменше припущення,що колись ця людина відійде з нашого життя, то ми б скривились і зневажливо пішли,вважаючи,що нікуди не може зникнути «твоє».

Питання коли наступив момент відчуження не виникає,його зазвичай або не відчуваєш на початках, або перед  цим була якась дрібниця, що за звичних умов навіть би неважила нічого.

Тоді й ти залишаєшся сам,стоїш перед дзеркалом, а у відображенні тільки твоє обличчя.  На поличках стає порожньо,бо речей поменшало рівно на одного. І продуктів у холодильнику вже більше так багато не знадобиться. Проте музика, книжки,яскраві моменти і  фотографії ще нагадуватимуть,що справді це не твій політ фантазій «ота твоя-своя людина»,а що справді хтось біля тебе був.

Відпускати чи не відпускати,справа тут не в цьому,відходження стається часто майже фізіологічно і майже безболісно, правда пустку усередині великого простору закрити не так просто. Тоді й закидуємо її непотрібом, або ж іншми людьми, поки не знайдемо знову того свого…

        

                                                

Сила почуттів.

Нам ніколи не зрозуміти деяких понять, термінів та визначень, якщо самі не скуштуємо їх на смак.

Ось до прикладу, звідки знатимемо ми чи насправді солодка черешня, якщо не попробуємо її ягідь. І діло не тільки у її власній спілості,а радше в тому,що у кожного тактильні відчуття розвинуті в більшій чи меншій мірі. Власне від цього буде важити,що відчуємо ми і як відчуємо ми.

Це був приклад цілком простого і фізіологічно зрозумілого тактильного подразника. А якщо зануритись у світ і природу почуттів більш складніших, тих, які завжди намагалась звідати людина? Поки ми самі ними не захворіємо, то досить упереджено ставимось до таких звичних і водночас значних симптомів цієї хвороби під іменем любов-закоханість-кохання-пристрасть.

Хтось їх всіх розрізняє, хтось розставляє на окремі полички, а хтось взагалі не надає їм імені.

Не в тому суть. Поки цинічно або навпаки мрійливо-солодко ми заглядаємо у ці барви сердець,до того часу анічогісінько самі не розуміємо. Коли ж занурюємось у ту стихію, розум далекий від можливості аналізувати та робити висновки. Хоча не у всіх, хтось легко оминає стан феєрверків та метеликів у низу живота і одразу переходить до нормально-обдуманих відносин.

Не можна з певністю сказати що краще: виваженість чи лет почуттів, але погодитись можна з одним – це необхідно скуштувати, так як черешні, щоб зробити про це свої висновки, анотації та ремарки.

Попри те, завжди у знайдуться ті, у кого це буде перемішано з гірким досвідом сліз або ейфорією вражень. Від цього нікуди не втечеш, лише піддашся J

Як є.

Про моє занудство.
Сталось так, що хоча в моєму оточенні ще зовсім молоді люди перебувають, але часами видається, що всім їм як мінімум мільйон років. Та не тільки про них, але в 95% і про себе можу таке сказати, що з тими всіма поглядами на життя стаю раціонально спрямованою дівчиною.
Абсолютна більшість з нас зациклена на своїх проблемах, планах та роботах. Це логічно з тої сторони, яка приводить нас до понять: вижити, «вибитись в люди», досягнути успіху і все у тій же стороні. Але з таким розкладом ми перетворюємось у білок, що бігають 24 години на добу у своєму облюбованому колесі і за ним нічого не бачать.

У кращому випадку, окрім роботи/навчання, ще знаходимо трішки часу на певне хобі: книжку якусь почитати, з’їздити кудись, потанцювати чи сходити в караоке-бар. Кожному своє, а потім знову закриваємось у своїх стінах здобування.
У нас переважають напруженні графіки, терміни й інші, не менш приємні поняття, в яких ми тонемо щодня. Згодом вони переростають у психози, недосипання, хвороби, що й найкращі вітаміни та навіть 30-хвилинні перебування на свіжому повітрі не рятують.


Не буду писати, як важливо займатись своїм здоров’ям у таких випадках, які препарати зміцнять імунну та нервову систему і скільки часу необхідно спати на добу.
Напишу трішки інше: на моя думку, єдине, що справді вартісне, це розвивати у собі почуття молодості, яке для кожного ґрунтується на чомусь особливому.
Адже, якраз вона надає нам, образно кажучи, крила. Бажання діяти та змінювати негатив на позитив. Єдине що прикрим є, це те, що ми з 15 років намагаємось позбутись цих відчуттів, видумуючи собі різноманітні проблеми, а коли приходить розуміння-просвітленя, стає пізно,бо вже важко згадати, як це бути наївно щасливим.
Я думаю, що у своєму оточенні тобі доводилось зустрічати людей невизначеного віку зі зморшками навколо очей від усмішок. У такі моменти навіть клубочки заздрості прокидались у тобі. Проте, це не така проблема дозволяти собі хоча на декілька відсотків бути такими ж.
Можна спробувати:
- Піти з друзями пройтись по парку;
- Незаплановано поїхати на вихідних у містечко поблизу, в якому ще не бував;
- Зібрати друзів у себе вдома, щоб спільно подивитись фільм чи просто попити чаю;
- Купити собі морозиво і з’їсти по дорозі додому;
- Попросити допомоги в друзів,коли щось не встигаєш( і тобі легше, і час звільняється, і друзям приємно, що ти про них пам’ятаєш);
- Частіше дивитись позитивні фільми та мультфільми, а також читати позитивні книжки, це допоможе вірити у кращі сили на цьому світі;

- І звісно дозволяти часом робити геть необдумані вчинки та багато усміхатись. Скоро звикнеш до відчуття щастя та весни у своїй душі та почуватиметесь краще:)